Володіння земельною ділянкою не означає автоматичного права власності на корисні копалини, розташовані під нею. В Україні надра належать Українському народу, а їх використання регулюється окремим законодавством. Водночас виявлення родовища під приватною землею не позбавляє власника його майнових прав.
Питання використання надр часто викликає суперечки між власниками земельних ділянок, надрокористувачами та органами влади. Особливо це стосується ситуацій, коли під приватною землею виявляють поклади нафти, природного газу, бурштину чи інших корисних копалин.
Хто має право їх видобувати, чи може власник землі отримати компенсацію та чи існує законодавче обмеження глибини приватної власності?
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра та інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу.
Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Стаття 4 Кодексу України про надра встановлює, що надра є виключною власністю Українського народу та можуть надаватися лише у користування.
Це означає, що власник приватної земельної ділянки не набуває права власності на родовище корисних копалин лише тому, що воно розташоване під його землею.
Наприклад, якщо під сільськогосподарською ділянкою виявлять поклади природного газу, власник землі не стає автоматично власником цього газу.
Існує поширене твердження, що право приватної власності на землю поширюється лише на кілька метрів углиб.
Однак таке трактування є юридично некоректним.
Цивільний кодекс України передбачає право власника земельної ділянки використовувати простір над і під її поверхнею в межах, установлених законом, та за умови дотримання прав інших осіб.
Водночас Кодекс України про надра встановлює спеціальні правила використання підземних ресурсів.
Зокрема, за визначених законодавством умов землевласники та землекористувачі можуть для власних господарських і побутових потреб видобувати корисні копалини місцевого значення та торф із загальною глибиною розробки до двох метрів без спеціального дозволу.
Також законодавство передбачає можливість користування прісними підземними водами за встановлених умов.
Отже, два метри — це не межа права власності на землю, а одна зі спеціальних умов користування певними видами надр без спеціального дозволу.
Виявлення покладів нафти, газу, бурштину чи інших корисних копалин загальнодержавного значення не означає автоматичного переходу права власності на земельну ділянку до держави або надрокористувача.
Власник продовжує володіти своєю землею, якщо його право не припинено на законних підставах.
Водночас для геологічного вивчення та промислового видобування корисних копалин необхідно отримати право користування надрами відповідно до встановленої процедури.
Одним з основних документів є спеціальний дозвіл на користування надрами.
Проте наявність такого дозволу не означає, що компанія автоматично отримує право використовувати будь-яку приватну земельну ділянку в межах відповідної території.
Для проведення робіт на конкретній ділянці потрібна окрема правова підстава відповідно до земельного законодавства.
Сам факт розташування родовища під приватною ділянкою не надає її власнику автоматичного права на частку видобутих корисних копалин або доходів від їх реалізації.
Водночас використання земельної ділянки для геологічних чи видобувних робіт може передбачати відповідні правові та фінансові механізми.
Залежно від обставин можуть виникати питання встановлення земельного сервітуту, плати за користування землею, відшкодування збитків або обмеження господарської діяльності власника.
Умови використання ділянки та можливого відшкодування визначаються відповідно до законодавства й конкретних правовідносин.
Під час геологічного вивчення надр важливу роль відіграють геологічні карти, результати геофізичних досліджень, дані буріння та геоінформаційні системи.
GIS-технології дозволяють поєднувати інформацію про геологічну будову території, розташування родовищ, межі спеціальних дозволів на користування надрами та кадастрові дані земельних ділянок.
Це допомагає аналізувати просторові взаємозв’язки між ділянками надр і земною поверхнею, визначати потенційні конфлікти землекористування та планувати розміщення об’єктів видобувної інфраструктури.
Зокрема, інтеграція геологічних даних із Державним земельним кадастром може використовуватися для попереднього визначення земельних ділянок, які можуть бути залучені до проведення геологорозвідувальних або видобувних робіт.
Однак просторове накладання меж спеціального дозволу на земельну ділянку саме по собі не встановлює права користування цією землею.
Якщо підприємство планує проводити геологічні дослідження або видобування корисних копалин на приватній землі, власнику варто з’ясувати кілька важливих обставин.
Насамперед необхідно перевірити наявність спеціального дозволу на користування надрами та його межі.
Також слід встановити, на якій правовій підставі компанія планує використовувати конкретну земельну ділянку.
Окремої уваги потребують умови проведення робіт, можливі обмеження використання землі, відновлення території після завершення діяльності та механізми відшкодування збитків.
Важливо розмежовувати два самостійні правові питання: право користування надрами та право користування земельною ділянкою.
Право власності на земельну ділянку не обмежується умовною глибиною у два метри. Власник може використовувати простір під її поверхнею, але лише в межах, установлених законодавством.
Водночас нафта, природний газ, бурштин та інші корисні копалини не стають приватною власністю землевласника через їх розташування під його ділянкою.
Виявлення родовища не припиняє автоматично права власності на землю, а спеціальний дозвіл на користування надрами не замінює правової підстави для використання приватної земельної ділянки.
Саме розмежування земельних прав і прав користування надрами є основою законного проведення геологорозвідувальних та видобувних робіт.
Нормативна база:
Джерело: Земельний фонд України
