Спадщину можна прийняти не лише шляхом подання заяви нотаріусу. Якщо спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент його смерті та протягом установленого строку не відмовився від спадщини, він вважається таким, що її прийняв.
Таке правило передбачене частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України. Особливо важливим воно стає у випадках, коли спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк.
При цьому відсутність спільної реєстрації місця проживання не завжди означає втрату права на спадщину.
Для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України необхідно підтвердити, що спадкоємець дійсно та постійно проживав разом зі спадкодавцем.
Йдеться не про періодичні відвідування, догляд або тимчасове перебування, а про реальний сталий побутовий зв’язок: проживання в одному житлі, спільне ведення побуту та використання будинку чи квартири як основного або переважного місця проживання.
Ключовою є ситуація саме на день смерті спадкодавця, тобто на момент відкриття спадщини.
Якщо особи раніше жили разом, але до моменту смерті спадкодавця спільне проживання припинилося, цього недостатньо для застосування відповідної норми.
Ні. Реєстрація місця проживання має доказове значення, проте сама по собі не є визначальною.
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 зазначав, що відсутність реєстрації за однією адресою не є абсолютним доказом того, що спадкоємець не проживав постійно зі спадкодавцем.
Фактичне проживання може підтверджуватися іншими належними доказами.
Водночас працює і зворотний принцип: сама реєстрація за адресою спадкодавця ще не гарантує визнання факту постійного спільного проживання. Якщо людина була лише формально зареєстрована, але фактично мешкала в іншому місці, цього може бути недостатньо.
У таких справах важливе значення має сукупність доказів.
Серед них можуть бути:
Свідчення очевидців також можуть враховуватися судом, проте значно сильнішою доказовою базою буде поєднання таких свідчень із письмовими документами.
Якщо нотаріус не може підтвердити факт постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на підставі наданих документів, він може відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину.
У такій ситуації важливо отримати письмову постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Якщо проблема полягає саме у відсутності документів про спільне проживання, спадкоємець може звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
При цьому важливо правильно сформулювати вимогу. Для спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, йдеться саме про встановлення факту постійного проживання, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Прийняття спадщини в такій ситуації є юридичним наслідком підтвердженого постійного проживання та відсутності відмови від неї.
Якщо між спадкоємцями та іншими заінтересованими особами немає реального спору про право, факт постійного проживання може встановлюватися судом у порядку окремого провадження відповідно до статей 293 і 315 ЦПК України.
Сам факт того, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва через недостатність документів, ще не означає наявності спору про право.
Такий підхід, зокрема, відображений у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц.
Інша ситуація виникає, якщо є конфлікт між спадкоємцями, інша особа заперечує право заявника на спадщину, комусь уже видано свідоцтво про право на спадщину або вирішення питання безпосередньо зачіпає права інших осіб.
Тоді справа може розглядатися вже в порядку позовного провадження.
Якщо людина фактично проживала зі спадкодавцем, але не має спільної реєстрації та не подала заяву нотаріусу у шестимісячний строк, доцільно діяти послідовно:
Відсутність спільної реєстрації зі спадкодавцем сама по собі не означає, що спадщина не була прийнята.
Якщо спадкоємець зможе довести, що на день смерті спадкодавця він постійно проживав разом із ним та не відмовився від спадщини, діє передбачена частиною третьою статті 1268 ЦК України презумпція її прийняття.
Якщо підтвердити це нотаріусу документально неможливо, факт постійного проживання може бути встановлений у судовому порядку.
