Українське законодавство надає широкі можливості для розпорядження правом емфітевзису щодо земель приватної власності. Відповідно до статті 102-1 Земельного кодексу України та статей 407 і 411 Цивільного кодексу України, право емфітевзису може бути повноцінним майновим активом.
Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) можна:
Таким чином, емфітевзис — це окреме речове право, яким землекористувач може самостійно розпоряджатися, без необхідності отримувати згоду власника земельної ділянки (якщо інше не передбачено договором).
На відміну від оренди, за якої передача права користування земельною ділянкою іншій особі можлива лише шляхом суборенди та за згодою власника, емфітевзис надає землекористувачу значно ширші можливості. Це право можна вільно відчужувати, передавати у спадщину чи заставу, а також використовувати як повноцінний фінансовий інструмент для залучення коштів без необхідності погодження з власником земельної ділянки.
Земельна ділянка, яка вже передана в оренду, не може бути надана іншій особі на праві емфітевзису. Землекористувач, який володіє ділянкою на праві емфітевзису, має право передавати її в оренду лише в межах строку дії цього речового права. Водночас умовами договору емфітевзису може бути прямо передбачена заборона на передачу земельної ділянки в оренду, і така заборона підлягає обов’язковій державній реєстрації як обтяження речових прав відповідно до вимог законодавства.
Емфітевзис є гнучким та ефективним інструментом землекористування, який значно розширює можливості землекористувача порівняно з орендою. Це не лише право користування землею, а й повноцінний майновий актив, який можна продати, передати у спадок або використати для фінансування бізнесу. При цьому власник земельної ділянки також зберігає контроль і отримує фінансову вигоду.
Джерело: Земельний фонд України
