В Україні чимало територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) мають офіційний природоохоронний статус, однак їхні межі не завжди належним чином встановлені на місцевості та відображені в Державному земельному кадастрі (ДЗК). Через це виникають суперечності між природоохоронною документацією, кадастровими відомостями, містобудівними планами та фактичним землекористуванням.
Особливо гостро проблема проявляється під час формування земельних ділянок, реалізації інвестиційних проєктів, будівництва та передачі земель у власність чи користування.
Відсутність відомостей про природоохоронну територію в кадастрі не означає автоматичної відсутності її правового статусу. Водночас для визначення конкретних обмежень необхідно встановити фактичне розташування меж та перевірити документи, на підставі яких створено об’єкт ПЗФ.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» передбачає встановлення меж територій та об’єктів ПЗФ у натурі відповідно до законодавства.
Однак на практиці між ухваленням рішення про створення національного парку, розробленням документації із землеустрою, встановленням меж на місцевості та внесенням відомостей до ДЗК можуть минути роки або навіть десятиліття.
У результаті природоохоронний статус території вже існує, але її точні координати можуть бути відсутні в сучасній кадастровій системі.
Це створює ситуацію, коли різні інформаційні ресурси відображають одну територію по-різному.
Наприклад, на картографічних матеріалах національного парку певна земельна ділянка може входити до його території, тоді як у Державному земельному кадастрі відповідні обмеження не відображені.
Такі розбіжності потребують документального та геопросторового аналізу.
Застарілі картографічні матеріали
Значна частина природоохоронних територій України створювалася ще до запровадження сучасного електронного земельного кадастру.
У документах межі нерідко визначалися за природними або господарськими орієнтирами: руслами річок, лісовими дорогами, кварталами лісництв, вододілами чи межами землекористувань.
Такі описи не завжди дозволяють однозначно визначити координати поворотних точок у сучасній системі координат.
Додаткові складнощі виникають через різний масштаб старих карт, точність їх створення та необхідність трансформації архівних матеріалів.
Зміни адміністративно-територіального устрою
Протягом десятиліть змінювалися межі населених пунктів, районів і територіальних громад.
Це ускладнює зіставлення історичних документів із сучасними геопросторовими даними.
Формування та поділ земельних ділянок
Земельні ділянки можуть поділятися, об’єднуватися або формуватися повторно з присвоєнням нових кадастрових номерів.
Проте такі кадастрові операції самі по собі не припиняють природоохоронного режиму території.
Незавершена документація із землеустрою
Однією з найбільш суттєвих причин залишається відсутність завершених робіт із встановлення меж територій ПЗФ.
Рішення про створення природоохоронного об’єкта може існувати, але документація, необхідна для точного визначення його меж, не розроблена або не реалізована повністю.
Державний земельний кадастр містить відомості про земельні ділянки, їхні межі, цільове призначення та встановлені обмеження.
Однак кадастровий запис не є єдиним джерелом інформації про правовий статус природоохоронної території.
Земельний кодекс України передбачає особливий режим використання земель у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Тому відсутність відповідного позначення на кадастровій карті не може бути єдиною підставою для висновку, що земельна ділянка не має природоохоронних обмежень.
Водночас не можна автоматично поширювати статус ПЗФ на будь-яку ділянку лише на підставі приблизного розташування на історичній карті.
Для юридично обґрунтованого висновку необхідно встановити межі конкретного об’єкта, дослідити документи про його створення та зіставити їх із сучасними кадастровими даними.
Геоінформаційні системи можуть відігравати ключову роль у встановленні відповідності між природоохоронними територіями та земельними ділянками.
Для комплексного аналізу доцільно об’єднувати в одному геопросторовому середовищі:
Завдяки просторовому аналізу можна виявляти накладання земельних ділянок на природоохоронні території, розбіжності між різними картографічними джерелами та ділянки, які потребують додаткової перевірки.
Особливе значення має використання сучасних ортофотопланів, даних дистанційного зондування Землі та результатів GNSS-вимірювань.
Ці технології допомагають уточнювати фактичне розташування природних і штучних об’єктів, які використовувалися для опису меж у старій документації.
Водночас GIS-аналіз не замінює юридичного встановлення меж. Він забезпечує технічну основу для підготовки документації, перевірки розбіжностей і прийняття обґрунтованих рішень.
Невизначеність меж природно-заповідних територій створює ризики як для органів місцевого самоврядування, так і для землевласників, землекористувачів та інвесторів.
Наприклад, громада може планувати розміщення туристичної інфраструктури на території, яка за чинною містобудівною документацією має рекреаційне призначення.
Однак під час підготовки проєкту може з’ясуватися, що відповідна територія входить до складу національного природного парку.
У такому випадку необхідно перевірити первинні рішення про створення ПЗФ, документацію із землеустрою, проєкти організації території, кадастрові відомості та містобудівну документацію.
Без такої перевірки виникає ризик ухвалення рішень, які згодом можуть стати предметом судового оскарження.
Чим довше межі залишаються невизначеними, тим більша ймовірність появи на спірних територіях приватних земельних ділянок, об’єктів нерухомості, договорів оренди та інвестиційних проєктів.
Ефективне вирішення проблеми потребує системної роботи з документацією та геопросторовими даними.
Насамперед необхідно провести інвентаризацію наявних матеріалів щодо територій ПЗФ, перевірити рішення про їх створення та визначити, для яких об’єктів межі ще не встановлені належним чином.
Наступним етапом є організація необхідних землевпорядних і геодезичних робіт, погодження документації відповідно до законодавства та забезпечення внесення належних відомостей до державних інформаційних систем.
Для територіальних громад важливо також забезпечити узгодженість природоохоронних меж із комплексними планами просторового розвитку, генеральними планами та муніципальними геоінформаційними системами.
Це дозволить враховувати природоохоронні обмеження ще на етапі планування використання територій, а не після виникнення земельного конфлікту.
Невідповідність між межами природно-заповідного фонду та даними Державного земельного кадастру є не лише картографічною проблемою.
Вона безпосередньо впливає на захист природних територій, земельні права, містобудівну діяльність та інвестиційну привабливість громад.
Встановлення меж ПЗФ у натурі, актуалізація кадастрових відомостей та інтеграція геопросторових даних є важливими умовами правової визначеності й ефективного управління територіями.
Саме поєднання землеустрою, геодезії, сучасної картографії та GIS дозволяє перейти від приблизних історичних схем до точного й документально обґрунтованого визначення природоохоронних територій.
За матеріалами Земельного фонду України.
