Велика Палата Верховного Суду сформулювала важливий висновок щодо правового статусу гідротехнічних споруд, розташованих на землях водного фонду.
Такого висновку ВП ВС дійшла у справі № 915/268/24.
Верховний Суд звернув увагу на тісний фізичний та правовий зв’язок між водними об’єктами і землями водного фонду.
Існування та належне функціонування водойми неможливе без земельної ділянки, на якій вона розташована. Аналогічний зв’язок існує і з гідротехнічними спорудами, які забезпечують функціонування такого водного об’єкта.
Земляна гребля нерозривно пов’язана із земельною ділянкою: перемістити її без пошкодження, знецінення та фактичної зміни призначення неможливо.
Тому гребля разом із водним об’єктом утворює відповідну водогосподарську систему та є складовою частиною земельної ділянки водного фонду, а не самостійним об’єктом цивільного обороту.
Відповідно, передати таку споруду у приватну власність окремо від земельної ділянки, зокрема шляхом приватизації, не можна.
Спір виник після передачі земляної греблі у приватну власність.
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави, вимагаючи, зокрема, скасувати рішення сільської ради, визнати недійсними результати електронного аукціону та договір купівлі-продажу і повернути гідротехнічну споруду територіальній громаді.
Суди по-різному оцінили не лише правовий статус об’єкта, а й належний спосіб захисту прав громади.
Велика Палата ВС у результаті зосередила увагу саме на юридичній природі греблі.
ВП ВС також повторила свою позицію: передача земель водного фонду у приватну власність загалом не допускається.
Виняток передбачений частиною 2 статті 59 Земельного кодексу України для замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.
Водночас ставок у розглянутій справі до такого винятку не належав.
Тому ні сама земельна ділянка водного фонду, ні земляна гребля як її складова не могли правомірно перейти у приватну власність.
Ще один важливий висновок ВП ВС стосується державної реєстрації.
Якщо певний об’єкт відповідно до закону взагалі не може перебувати у приватній власності, внесення до Державного реєстру речових прав запису про приватного власника саме по собі не робить таку особу законним власником.
У подібній ситуації держава або територіальна громада не втрачає право власності в речово-правовому розумінні. Натомість незаконна реєстрація створює перешкоди для реалізації прав законного власника.
Саме тому Велика Палата звернула увагу на правильний спосіб судового захисту.
За висновком ВП ВС, ефективним способом захисту в такій ситуації є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
Для цього може ставитися питання про:
скасування державної реєстрації права приватної власності на гідротехнічну споруду та закриття відповідного розділу Державного реєстру.
Віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння в такій ситуації не відповідає характеру порушення, оскільки територіальна громада юридично не втратила право власності на відповідний об’єкт.
Позиція Великої Палати має практичне значення для громад, на території яких розташовані ставки, греблі та інші пов’язані з ними гідротехнічні споруди.
Наявність окремої державної реєстрації греблі як нерухомого майна ще не означає, що така реєстрація є законною.
Під час інвентаризації земель та майна громадам варто аналізувати не тільки інформацію Державного земельного кадастру, а й відомості Державного реєстру речових прав щодо гідротехнічних споруд.
Ключовий висновок ВП ВС: земляна гребля, яка є складовою земельної ділянки водного фонду, не може бути відокремлена від неї в юридичному сенсі та приватизована як самостійний об’єкт нерухомості.
Йдеться про постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24. У наданому матеріалі зазначено, що на момент його публікації повний текст постанови ще не був оприлюднений у ЄДРСР.
